Новини

Головна » Статті » Події

ЗАПАЛИ СВІЧКУ ПАМ’ЯТІ

Останній місяць осені наблизив українську спільноту до сумної дати 26 листопада – щорічного національного Дня пам’яті жертв голодомору і політичних репресій. Цей сумний день пам’яті покликаний нагадати нам про страхітливі сторінки історії в житті українського народу, про ті жахіття, коли впродовж першої половини ХХ століття люди перебули три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років. Наймасштабнішим був Голодомор 1932-1933 років – геноцид, здійснюваний тоталітарним комуністичним режимом СРСР проти українського народу. Голодомору передувала насильницька колективізація сільських господарств, «розкуркулення» селян, хлібозаготівельна кампанія, масовий терор на селі. Терор голодом, що діяв в Україні протягом 22-х місяців – це свідома і цілеспрямована політика сталінського уряду, стратегія і тактика якої виконувалася, починаючи з 1928 року. Ця карально-репресивна акція була спрямована на упокорення українського селянства, на знищення самостійних селянських господарств – соціально-економічних підвалин української нації. Українські селяни стали наступними жертвами сталінського режиму після тотальних репресій щодо української інтелігенції та духівництва. 
Визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом Українського народу законодавчо закріплено Законом України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», ухвалений Верховною Радою України 28 листопада 2006 року. Багато десятиліть у СРСР тема Голодомору перебувала під суворою забороною. Тодішнє керівництво Союзу блокувало будь-яку інформацію про реальну ситуацію в країні. Воно свідомо дезорієнтувало світову громадськість – мовляв, у них ніхто не голодує. Тим не менше, деякі західні журналісти, що побували в оточеній залізною завісою й охопленій голодом Україні, зуміли в своїх публікаціях донести світові правду про злочин убивства там мільйонів людей – за короткий проміжок часу загинуло 4 з половиною мільйони українців. Жителі Західної України хотіли допомогти голодуючим – створювали допомогові комітети, які збирали зерно для відправки на Велику Україну. Такий комітет, зініційований о. Іллею Оренчуком, у 1933 році був створений в Снятині. Та уряд Радянської України допомогу не прийняв. 
Уважне вивчення документів, багато з яких друкується вперше, дає можливість усвідомити: голодомор планувався з Москви, а українські більшовики були слухняними виконавцями вказівок Кремля. Під час голоду був прийнятий закон «Про п’ять колосків», коли за спроби зголоднілих людей знайти на полі кілька стебел зернових, їх могли розстріляти (більше двох тисяч вироків приведено у виконання) або засудити (засуджено близько 52000 осіб). Людей виселяли, били, розстрілювали, заморожували, закопували по пояс у ями, катували. 
У радянській Україні небезпечно було не тільки писати про штучний голод у пресі, листах до партійних «вождів» або ж родичам за кордон, але навіть у приватних щоденниках. Будь-який необережний запис міг зруйнувати життя, вилитися в десятиліття таборів ГУЛАГу. Та попри всі небезпеки були люди, які не могли замовчати цей злочин. Вони намагалися в різний спосіб розповісти та зберегти правду, донести її до світу. 
На уроці правди «З присвятою замордованим голодом… і тим, кого голодомор не зламав» в бібліотеці-філії Міська № 2, говорили про страшні наслідки голоду, про репресії, яких у 30-ті роки ХХ століття було дуже багато по всьому колишньому СРСР, згадували видатних українців, котрі пережили геноцид та змогли реалізувати себе, попри травми пережитого. Ми згадували незламних українців – автора Акту проголошення незалежності України у 1991-му Левка Лук’яненка, оперну співачку Євгенію Мірошниченко, дисидентів Івана Світличного та Олексу Тихого, видатну художницю Катерину Білокур, письменників Василя Барку та Олеся Гончара, лікарку Нонну Ауску, поета Дмитра Білоуса, філософа Миколу Руденка, модель Євгенію Сакевич-Даллас, творця музеїв Михайла Сікорського, кінодраматурга Бориса Хандроса, прозаїка Анатолія Дімарова, живописця Опанаса Заливаху. Ми називаємо їх «людьми правди» і шануємо за їх чесність і мужність. Ці люди за сферою діяльності були абсолютно різні – від колгоспного сторожа на Харківщині до Президента Ради Ліги Націй. Але усіх їх об’єднувало спільне прагнення – донести до суспільства правду про страшні злочини комуністичної влади. Проникливі слова лунали цього дня в бібліотеці про біль українського народу. Вслухаючись у ніжні голоси щасливих дітей сьогодення, постають в уяві голодні оченята їхніх ровесників з голодних тридцятих. І мимоволі всім серцем говоримо молитву: «Богородице! Матір Небесна! Прости нас, грішних, прости…». 
Загально-національна хвилина мовчання та акція «Запали свічку пам’яті» – не лише пам’ять жертв голодних років, але й знак духовної єдності з тими поколіннями українців, які постраждали в часи Великого голоду й терору.

Категорія: Події | Додав: Снятин_ЦРБ (29.11.2016)
Переглядів: 83 | Рейтинг: 0.0/0
Вітаю Вас Гість