Новини

Головна » Статті » Події

ВЗДОВЖ ДАРОВАНИХ БОЖИХ ДНІВ

З нагоди ювілею поета Василя Клічака в бібліотеці-філії села Рудники відбулася премє’ра книги «Вздовж дарованих Божих днів».

Були запрошені на захід вчителька української мови та літератури, класний керівник  Олена Василівна Слобідник, одна з активних читачів бібліотеки Марія Курилюк, юнацтво: Софія Дмитрук, Валерія Рубанець, Олена Демедюк, Вікторія Шпак та інші.

Гості ознайомилися з бібліотечною виставкою “Слово Просвіти” та поетичними збірками В. Клічака “Дощовий годинник”(1989), “Пелена”(2004). Нову збірку “Вздовж дарованих Божих днів” автор подарував для користувачів сільської книгозбірні.

Настрій, народжений віршами Василя Клічака сповнений енергетикою, яка викликає мисленні емоції та правдиве слово.

Так, поетами не народжуються — ними стають лише ті, хто ладні “роздмухувати” іскру Божу свого таланту повсякденною  кропіткою працею. Тільки тоді ця іскра не згасає, а розгорається яскравим полум’ям поетичного надхнення, наштовхує на філософські роздуми про життєві цінності людини, про даровані Богом дні.

“Кожен день наштовхує на роздуми.

Є неповнота і повнота.

Знаємо, що в цьому світі гості ми

хоч дорога в кожного крута.

І якщо хоч раз було просвітлення,

що раптово душу обпекло.

Вже воно не щезне і не звітриться,

а забється, ніби джерело.    

Хай воно ніколи не замулиться.

Буде хай підживленням для душ,

що не на одній зійшлися вулиці

і оселю мають не одну ж... “

(із розділу”Чути хвилі найтонший звук”)

Те обране чи послане долею слово, набирає сили отчої землі, змісту життя і дає ім’я новій поезії. Одне слово, а в ньому — цілий світ. Поезія вчить горіти і не згорати, а бути від цього щасливим.

Ми щиро бажаємо Василю Клічаку наснаги, не зупинятися у творчому поступі, нових поетичних звершень. 

Спогад вчительки.

Тримаючи в руках одну із останніх збірок Василя Клічака, Олена Василівна Слобідник з трепетом згадує перші враження від зустрічі з автором ще в дитинстві.  Вперше вчителька побачила Василька в першому класі. Він зайшов до шкільної бібліотеки. Сам хлопчик не був говірким, але за нього говорив його погляд. Василь багато читав творів письменників-класиків, особливо поетів-ліриків. Олена Василівна вела гурток «Молодих літераторів», де і почалася його літературна творчість. Багато віршів Василя не були опублікованими. Він  писав  про своє село, школу, річку Рибницю, яка протікає через рідне село, про товаришів з якими дружив. Навчання Василеві давалося легко. На вступних іспитах відзначився тим, що твір написав на «відмінно» і його зарахували студентом Київського університету імені Тараса Шевченка, про що звісткою поділився зі своєю вчителькою. Василь написав твір на конкурс і прочитав його. Після цього до нього підійшов Дмитро Павличко і запитав: «Юначе, звідки ти?».  Відповідь була такою: «Я зі Снятинщини». «А я з Косівщини!», - і подали один одному руку. З того часу зав’язалася дружба між поетами.

Олена Василівна була свідком раннього становлення майстра віршованого слова. Вона по-особливому відкликається про поета, радіє його успіхам, бо горда за свого учня. З приємністю і вдячністю згадує вірш подарований їй Василем Клічаком. Передає вітання своєму учню з нагоди ювілею, бажає доброго здоров’я, щедрих творчих ужинків на поетичній ниві.

      Василь Клічак 

Слово                 

                                                            Моїй учительці О.В.Слобідник

Осінь завойовує ліси,

Золотої більшає краси.

    Над рікою дивні переливи,

ніби ожили старі мотиви.

 Ніби ожили мотиви давні,

як осінні небеса загравні.

Дивишся і хочеш кожну барву

словом передати антикварним.

Слово – основне твоє знаряддя.

Порятунок твій від безпораддя.

Хто тобі колись його розлущив,

як горіх, і дав зерно цілюще,

щоби ним ти завжди дорожив.

Хто любов до слова прищепив?

Це твоя учителька. Вона,

що могла, дала тобі сповна.

А в самої – драматична доля.

Витримка й велика сила волі.

Не потрібна нічия підказка.

Є одна лиш віра в Божу ласку.

А ще віра у божистість слова.

В те, що наша українська мова

Повносило має розквітати.

Хоч би як гули в степах гармати.

Хоч би як казився лютий ворог,

Мова наша на усіх просторах

від Карпат і аж до Приазов’я

має розвиватися з любов’ю.

Так вона упевнена. І вірить

що в життєвім неспокійнім вирі

загубитись ти не маєш права.

Що свята всеукраїнська справа

має буть твоїм найпершим смислом.

А без слова ти, немов без кисню.

Тож плекай його і бережи.

Пізнання розширюй рубежі.

І пишайся, що була у тебе

вчителька, що прихилила небо,

у якому мерехтить сузір’я

пишного дзвінкого ріднослів’я.

Категорія: Події | Додав: Снятин_ЦРБ (31.01.2017)
Переглядів: 166 | Рейтинг: 1.0/1
Вітаю Вас Гість